Любов з видом на озеро

Близько 2-х годин з десяток людей говорять про любов, шукають і жадають її, ревнують і страждають.

Це що-небудь французьке? Мелодрама? Або, можливо, щось наше, рідне?

Всі герої закохані. Ланцюжки любовних трикутників тривають і тривають.

Сплески пристрастей і відчаю змінюються паузами з тихою печаллю і смутком.

Тут глядачеві є де і посміятися, і поплакати, і поміркувати на дозвіллі про вічні проблеми, і зайвий раз нагадати собі, що життя – не зал очікування.

Серед героїв немає ні поганих, ні хороших. А навіть якщо вони і хороші – нічого у них не складається. Життя – не складається. Вірніше, складається так, як складається. Нескладно. Тут є глибина і тонкість, дистанція і самоіронія, співчуття і біль.

Виникає відчуття, ніби потрапляєш в кришталевий палац, який прозорий і наповнений світлом. І це така щемлива чистота …

Бажання щастя і неможливість його знайти. Болісно прекрасне життя!

Щастя ефемерне, примарне, швидкоплинне. Воно швидкоплинно як саме театральне дійство – було, і немає його.

Ловіть це щастя, насолоджуйтеся їм, вдихайте його на повні груди. Воно живе, поки йде спектакль.